Інерційний

Якщо у 2026-2028 роках держава, бізнес і міжнародні партнери обмежаться ремонтом пошкоджень, коротким фінансуванням і тимчасовими маршрутами, економіка збереже базову функціональність, але не завершить повний інвестиційний цикл. Держава продовжить виконувати бюджетні зобов’язання, зовнішня підтримка забезпечуватиме макрофінансову стабільність, а підприємства підтримуватимуть чинні активи. До 2035 року ці дії без підготовки нових потужностей призведуть до нижчої продуктивності, відкладеної модернізації, втрати працівників і простішої структури експорту.

У 2026 році масштаб необхідних дій визначають три факти. Потреби відновлення оцінюються приблизно у 588 млрд дол. США [2]. Притік прямих іноземних інвестицій у 2024 році становив близько 3,3 млрд дол. за даними UNCTAD [28]. Близько 63% опитаних підприємств повідомляли про труднощі з наймом [22]. Якщо держава не перетворить потреби відновлення на підготовлений портфель, а бізнес не підтвердить ринок, власний капітал і спроможність виконання, розрив між потребою та доступним приватним капіталом збережеться.

У 2026 році інерція зберігається, коли кожний учасник вирішує лише найближчу проблему і не узгоджує свої дії з календарем інших учасників. Підприємство купує резервний генератор для наступної зими, банк надає короткий оборотний кредит, донор фінансує окремий ремонт, а навчальний заклад відкриває курс після отримання гранту. Кожна дія підтримує поточну роботу, але без спільного строку, відповідального і наступного інвестиційного рішення вона не змінює горизонт компанії.

Щоб у 2026-2028 роках розпочати новий проєкт, компанія спочатку підтверджує покупця та обсяг майбутнього попиту, після чого визначає технологію, майданчик і необхідну потужність. Оператори інфраструктури погоджують енергію і маршрут, місцева та центральна влада забезпечують дозвільну готовність, компанія готує команду і відповідність стандартам, а власник, банк, страховик і гарант розподіляють фінансовий та воєнний ризик. Якщо хоча б одна критична умова не має документа, відповідального або строку, банк не може завершити фінансову оцінку і проєкт залишається поза фінансуванням.

Позитивний темп ВВП у 2023-2025 роках не означає автоматичного виходу з інерції. Після великого падіння часткове повернення виробництва дає високий відсоток зростання, хоча фізична спроможність залишається нижчою за довоєнний рівень. Завод, який скоротив випуск зі 100 до 50 одиниць, показує зростання на 10%, коли повертається до 55. За оцінкою Світового банку, реальний ВВП України зростав на 5,5% у 2023 році, 3,2% у 2024 році та 1,8% у 2025 році [1]. Подальше прискорення після 2026 року потребує введення нових потужностей, довгого капіталу і підготовлених працівників.

За інерційної траєкторії компанії та інвестори у 2026-2035 роках переважно обиратимуть короткий цикл, захищений контракт і актив, який можна швидко зупинити або перемістити. Держава підтримуватиме стабільність, але без системного скорочення енергетичного, кадрового, безпекового та інституційного ризику вартість довгого капіталу залишатиметься високою. Виробництво продовжуватиметься, однак частка складніших продуктів і великих інвестиційних проєктів зростатиме повільно.

Бездіяльність створюватиме втрати, які не завжди відображаються у ВВП або бюджеті в рік їх виникнення. Розпад команд, втрата покупця, старіння обладнання і зникнення регіональної компетенції збільшуватимуть вартість відновлення у наступні роки.

Люди і виробниче навчання

Якщо до 2028 року Україна не створить одночасно стабільний дохід, житло, школу, медицину, транспорт і професійну перспективу, частина працівників не повернеться до виробничих регіонів. Близько 4,4 млн людей з України перебували під тимчасовим захистом у ЄС [23]. Триваліша інтеграція в іншій країні підвищує вимоги до рішення про повернення сім’ї і збільшує майбутню вартість відновлення кадрової бази.

Для підприємства дефіцит праці має якісний характер. Загальна кількість людей на ринку не компенсує відсутність технолога, наладчика, інженера з якості або керівника серійного виробництва. Коли досвідчена команда розпадається, підприємство втрачає операційні знання про налаштування обладнання, типові помилки, ремонт і вимоги покупця. Навчання через практику підвищує продуктивність під час повторення виробничого циклу [7]. Людський капітал також визначає довгострокову здатність економіки засвоювати технології [8]. Низьке завантаження зменшуватиме обидва ефекти і збільшуватиме майбутню собівартість.

Якщо підприємство, навчальний заклад і місцева влада не узгодять навчання з датою монтажу обладнання та першої зміни, підготовлений працівник може перейти до іншої сфери або регіону. У такому разі витрати на освіту зростають, але строк до продуктивної роботи не скорочується.

Як втрачаються покупці і виробничий досвід

Після отримання першого замовлення підприємство має повторити виробничий цикл, щоб підтвердити якість, строк, документацію, сервіс і собівартість. Одиничний прототип підтверджує технічну можливість, але не підтверджує готовність до серійного виробництва. Тому держава як покупець і приватний замовник мають формувати повторювані контракти для оборонних систем, електроніки, сенсорів, робототехніки, нових матеріалів і складного машинобудування.

Покупець також навчається працювати з постачальником. Після повторюваних затримок він змінює технічну документацію, сертифікує альтернативу і перебудовує логістику. Навіть після відновлення виробництва українська компанія має повторно доводити надійність. Втрата одного контракту тому впливає на майбутню серію, постачальників і доступ до наступного ринку.

За інерційного сценарію структура виробництва залишається зосередженою на простіших продуктах. Сировина і напівфабрикати мають нижчі вимоги до інженерії, сервісу та інтелектуальної власності. Вони також залишають більшу частину маржі за межами країни. Перехід до матеріалу, компонента, системи або сервісу потребує інвестиції, довгого покупця і повторюваної якості. Без цього економіка збільшує фізичний обсяг повільніше, ніж конкуренти збільшують цінність продукту.

Як дорожчає відкладена модернізація

Коли компанія відкладає модернізацію у 2026-2028 роках, вона збільшує майбутню вартість переходу. Обладнання продовжує старіти, ремонт дорожчає, вимоги ЄС змінюються, а конкуренти накопичують досвід на нових процесах. Через кілька років компанії доведеться одночасно замінити більше активів, усунути ширший технологічний розрив і пройти нову сертифікацію.

Умови фінансування враховують попередні результати виконання проєктів і договорів. Невиконаний договір, затримка дозволу або невизначена компенсація збитку впливають на наступний кредит. Успішне завершення проєкту зменшує невизначеність для наступних рішень: банк і інвестор отримують перевірений приклад, а технічна команда може повторити структуру фінансування. За інерційної траєкторії кількість таких прикладів залишається недостатньою, тому довгий кредит залишається винятком і концентрується у найбільших компаніях.

Як регіони втрачають технологічні компетенції

Коли основне підприємство скорочує виробництво, регіон протягом наступних років втрачає замовлення для ремонту, логістики, лабораторій, будівництва, освіти та медицини. Місцевий бюджет отримує менше доходів, молоді працівники виїжджають, професійні програми втрачають студентів, а громада має менше ресурсу для житла та інфраструктури. Загальне зростання ВВП не повертає ці функції автоматично, тому регіональний розрив може зберігатися роками.

Воєнний і оборонний попит прискорив технологічне навчання у безпілотних системах, зв’язку, сенсорах, оптоелектроніці, машинному зорі та програмних системах управління. Інерційний ризик виникає, коли розробки залишаються малими серіями, фінальне виробництво переходить за кордон, а українська компанія зберігає лише складання. Макроекономічний результат залежить від того, де залишаються інженерія, випробування, компоненти, серійне виробництво, сервіс, податки і права на технологію. Без збереження цих функцій в Україні національний економічний ефект від сильних продуктів залишається обмеженим.

Приховані втрати: навички, демографія і здатність діяти самостійно

До 2035 року інерційна траєкторія може зменшити не лише кількість працівників, а й частку виробничих функцій, які українські команди виконуватимуть самостійно. Скорочення намірів повернутися означатиме, що частина сімей, підприємців, інженерів і викладачів закріпиться в інших економіках [98].

Переміщення людей уже поєднується з дефіцитом навичок у роботодавців і нерівномірним доступом до роботи в різних регіонах [99]. Якщо компанії не підтримуватимуть виробниче навчання і передачу досвіду, дефіцит технологів, наладчиків, інженерів із якості та керівників серійного виробництва зростатиме швидше, ніж загальна нестача робочої сили.

Тривале порушення освіти та відтік дітей і молоді зменшуватимуть майбутній людський капітал і доходи протягом десятиліть [100]. Ця втрата виникне раніше, ніж її буде видно у податковій статистиці, тому освітні та корпоративні рішення мають оцінюватися як частина промислової політики.

За тривалого дефіциту людей підприємства можуть залучати працівників з інших країн. Це може підтримати випуск і не є економічною проблемою саме по собі. Стратегічна втрата виникне, якщо українські компанії не збережуть інженерні, управлінські та дослідницькі функції, не передадуть знання новим працівникам і не створять умови для повернення українців.

Культурна і професійна ідентичність впливає на те, хто створює продукт, кому належать технологічні права і де залишається дохід. Політика повернення, діаспорної участі, української освіти та захисту культурних зв’язків має доповнювати відкритість до міжнародної праці [103].

Приховану втрату потрібно вимірювати через частку критичних професій із підготовленою заміною, кількість команд із безперервним виробничим циклом, повернення фахівців, частку українського управління та інтелектуальної власності у спільних проєктах. Відсутність цих показників може створити ситуацію, коли ВВП зростатиме, але країна втрачатиме здатність визначати власну промислову траєкторію.

До 2035 року інерційна траєкторія проявиться у фізичному випуску, структурі експорту, зайнятості та залежності від зовнішнього фінансування. Часткове зростання окремих показників не компенсує втрату складніших виробничих функцій.

Що можна виміряти

У 2026-2035 роках першою вимірюваною ціною бездіяльності стане недоотриманий випуск. Підприємства вироблятимуть менше сталі, добрив, машин, будівельних матеріалів і переробленої аграрної продукції, ніж дозволяють наявні активи та попит. Менший обсяг і дорожча логістика скорочуватимуть експорт, а нижче завантаження зменшуватиме фонд оплати праці, податки, соціальні внески і замовлення місцевим постачальникам.

Після скорочення випуску накопичується друга втрата - відкладені інвестиції. Компанія не замовляє обладнання, місто не отримує пов’язану інфраструктуру, а постачальник не має серійного замовлення для власної модернізації. Імпорт готового продукту закриває поточну потребу, але не формує в Україні технологію, виробничий досвід і наступний експортний контракт.

Що станеться у ключових секторах

До 2035 року збереження поточних обмежень матиме різні, але взаємопов’язані наслідки для основних секторів.

Металургійні підприємства працюватимуть нижче потужності, а ремонти не забезпечать повного технологічного переходу. Продуктовий портфель залишатиметься вужчим, маржа - нижчою, а витрати, пов’язані з CBAM, - вищими. Енергетичні компанії та великі споживачі продовжуватимуть точкові ремонти і власну генерацію, але не створять загальних умов для довгострокових промислових контрактів. Хімічні підприємства і виробники добрив залежатимуть від коротких циклів цін на газ та електроенергію, тому відкладена модернізація збільшуватиме ризик втрати ринку.

У машинобудуванні окремі компанії збережуть компетенції, але широка мережа постачальників не сформується. Недостатня серійність підтримуватиме високий імпорт компонентів і обмежуватиме цивільний масштаб нових оборонних технологій. У будівництві великий попит поєднуватиметься з повільною підготовкою проєктів, що підвищить вартість і подовжить строки введення житла та інфраструктури. Агропромисловий експорт залишатиметься зосередженим на сировині та базовій переробці, а частка брендів, технологій і продукції глибокої переробки зростатиме повільно.

Оборонні технології розвиватимуться швидко, але фрагментовані замовлення не забезпечать стабільної серії. Без довгих контрактів частина інтелектуальної власності, компонентних функцій і цивільних застосувань перейде до іноземних виробничих систем. Україна збереже сильні розробницькі команди, але отримуватиме меншу частку вартості серійного продукту.

Яким буде макроекономічний стан

За інерційної траєкторії міжнародна допомога продовжуватиме фінансувати бюджет, підтримувати резерви, відновлювати інфраструктуру, знижувати частину ризику і допомагати проводити реформи. Однак державні органи та компанії лише точково поєднуватимуть цей ресурс із покупцем, технологією, командою і відповідальністю за виконання. Тому макрофінансова стабільність зберігатиметься швидше, ніж зростатиме внутрішня виробнича база.

Для порівняння сценаріїв індекс промислової спроможності нормовано так, що 2025 рік дорівнює 100. За інерційної траєкторії індекс становитиме 99,3 у 2028 році, 107,7 у 2030 році та 119,8 у 2035 році. Це умовний результат моделі, а не прогноз ВВП. Він показує часткове відновлення виробничої спроможності без достатньої зміни продуктивності, інвестицій і структури експорту.

Композитний індекс узагальнює зміну виробничої спроможності, умов виконання та інвестиційної готовності. База 2025 = 100 дає змогу безпосередньо порівнювати майбутні результати інерції, виживання і трансформації. Значення не є прогнозом ВВП. Відмінність між лініями залежатиме від повноти рішень у сфері енергії, капіталу, праці, логістики та стандартів. Метод сценарного аналізу застосовується для порівняння умовних майбутніх станів [4]. Правила розкриття припущень і ризиків застосовуються для перевірки інтерпретації [68].

У 2026-2028 роках бюджетне фінансування і ринок ОВДП залишатимуться головними внутрішніми інструментами мобілізації коштів. За інерційної траєкторії банки триматимуть значну частку активів у державних облігаціях, а приватні компанії залежатимуть від короткого банківського кредиту, власного прибутку, міжнародних програм або капіталу материнської компанії. Структура торгів підтверджує домінування державних облігацій [71]. Корпоративні випуски залишаються окремими прикладами, а не масовим джерелом довгого капіталу [72].

Великі українські компанії за таких умов шукають іноземну юрисдикцію, зовнішню біржу, стратегічного покупця або кредитора з міжнародною гарантією. Це може забезпечити окремий проєкт, але переносить ціноутворення, корпоративний контроль і частину майбутньої капіталізації за межі країни. Менші компанії часто не мають доступу навіть до такого рішення. Вони скорочують інвестицію, погоджуються на дорожчий борг або продають частку раніше, ніж продукт досяг серійного масштабу.

Збереження такої структури до 2035 року створює три наслідки. Держава конкурує з приватним сектором за банківську ліквідність, валютний борг збільшує чутливість компаній до курсу, а зовнішні інвестори оцінюють український ризик без достатньої кількості внутрішніх ринкових орієнтирів. Відсутність реформи не зупиняє фінансування повністю, але робить його вибірковим, дорожчим і залежним від рішень зовнішніх установ.

Основний режим CBAM діє з 2026 року для цементу, заліза і сталі, алюмінію, добрив, електроенергії та водню [76]. Якщо уряд зосередиться лише на переговорах про виняток або тривале відтермінування, а підприємства не створять системи вимірювання і технологічні плани, короткострокове полегшення не усуне середньостроковий ризик. Світовий банк оцінює відносну економічну вразливість України до CBAM приблизно у 0,5% ВВП [77].

У 2026-2028 роках окремі великі експортери можуть зберегти клієнтів завдяки власним даним, контрактам на енергію і доступу до корпоративного фінансування. Підприємства без верифікованих даних отримуватимуть нижчу ціну, додаткові вимоги покупця або втрачати контракт. Після скорочення безоплатних квот у ЄС цей розрив збільшуватиметься. Тому спроба замінити модернізацію винятком із правил знижує стимул до інвестицій і залишає українського виробника у слабшій переговорній позиції.

Тимчасові перехідні умови можуть бути потрібними під час війни, але вони мають фінансувати вимірювання, верифікацію, енергетичну стійкість і технічну підготовку. Якщо вони лише зберігають стару технологію, підприємство накопичує майбутні витрати і ризик втрати ринку.

Навіть інерційна траєкторія потребуватиме значної координації, щоб держава не втратила критичні активи під тиском війни. Ці рішення зменшать негайні втрати, але не створять повного механізму трансформації.

Що станеться з прихованими енергетичними зобов’язаннями

За інерційної траєкторії уряд продовжуватиме тимчасові цінові обмеження, спеціальні обов’язки (PSO) та перенесення боргів без повного бюджетного відображення. Це тимчасово стримуватиме рахунки домогосподарств, але послаблюватиме баланс енергетичних компаній, зменшуватиме ремонт і капітальні інвестиції та підвищуватиме ризик різкого коригування після 2028 року. Energy Community описує збереження спеціальних обов’язків і потребу у ринковій реформі [92]. МВФ окремо пов’язує тарифні різниці з накопиченням заборгованості та потребою у прозорій методиці ціноутворення [93].

Мінімальна політика за інерційної траєкторії полягає в аудиті боргів, публікації умовної бюджетної експозиції та забороні нових непрозорих перехресних зобов’язань. Якщо уряд цього не робить, фінансова стабільність енергетики залежить від чергового бюджетного або донорського рішення, а приватний інвестор не може оцінити довгострокову ціну.

Які рішення підтримуватимуть стабільність

До 2028 року стабілізація неминуче залишатиметься головним державним завданням через воєнні витрати, пошкодження енергетики та обмежений приватний капітал. Водночас уряд може не допустити перетворення стабілізації на довгострокову інерцію. Для цього Міністерство фінансів, Національний банк, регулятор ринків капіталу, галузеві міністерства та місцева влада мають працювати за одним календарем проєктів, а не за окремими програмами.

Перший напрям державної політики забезпечуватиме безперервність виробництва через енергію, логістику, страхування і захист критичних активів. Другий напрям формуватиме портфель проєктів із покупцем, технічною документацією та власним капіталом. Третій напрям обмежуватиме гарантії та концесійні зобов’язання проєктами з перевіреним грошовим потоком і публікуватиме їхню умовну бюджетну експозицію. Розвиток ринку ОВДП має розширити інвесторську базу [74]. Розвиток корпоративного ринку потребує сучасної інфраструктури і захисту інвестора [75]. XBRL-звітність має зробити емітентів порівнюваними [90]. П’ятий напрям створюватиме національну систему даних CBAM і технічної допомоги підприємствам.

Виконання цих дій не означає початок повної трансформації у 2026 році. Воно знижує втрати, зберігає можливість вибору після 2028 року і формує перші проєкти, які приватний капітал може оцінити без повного державного покриття.

За інерційної траєкторії керівництво компанії насамперед зберігатиме ліквідність, чинні контракти, ключових працівників, технічну документацію, права інтелектуальної власності та резервні маршрути. Металургійне підприємство підтримуватиме найбільш завантажену лінію та відкладатиме повну зміну технології. Оборонна компанія продаватиме малу серію і зберігатиме контроль над програмним забезпеченням та випробувальними даними, але без довгого замовлення не інвестуватиме у велику виробничу лінію.

Фінансовий директор має обмежувати валютну невідповідність, підтримувати аудит, вести реєстр гарантій і не фінансувати довгий актив коротким оборотним боргом. Власник має зберігати мінімальну інвестиційну готовність: прозору структуру власності, технічний паспорт активів, дані енергії та викидів, сценарій відновлення після пошкодження і перелік проєктів, які можна запустити після зниження ризику.

Ці рішення підтримують роботу, але не створюють достатньої продуктивності для довгострокової конкуренції. Якщо компанія обмежується продажем наявного продукту та ремонтом процесів, вона залежить від зовнішнього покупця, імпортного компонента, банку або державної підтримки. Ціна такої бездіяльності проявляється у нижчій оцінці бізнесу, втраті частки ринку і необхідності дорожчої модернізації після 2028 року.

Щоб до 2028 року зменшити ймовірність збереження інерційної траєкторії, держава, оператори інфраструктури, банки та підприємства мають одночасно змінити умови інвестиційного рішення. Скорочення простоїв має супроводжуватися довшим кредитом, підготовленою командою, підтвердженим маршрутом і виконанням дозволів у встановлений строк. Коли ці результати повторюються для кількох компаній, окремі винятки перетворюються на доступний порядок підготовки проєктів.

Вихід з інерції почнеться зі зменшення вимушених простоїв, скорочення строків підключення та введення нової енергетичної потужності. Після цього банки зможуть подовжити промисловий кредит, а страхування і приватне співфінансування дозволять завершити фінансове закриття. Компанії та навчальні заклади мають одночасно скоротити кількість незакритих критичних вакансій і час до продуктивної роботи. Довгострокові контракти, сертифікація нових продуктів і готовність до CBAM підтвердять майбутній грошовий потік. Виконані в строк дозволи, закупівлі та незалежний аудит зменшать інституційну премію за ризик.

Якщо програма 2026-2028 років не завершить підготовку проєктів і не знизить конкретні ризики, інерційна траєкторія може зберігатися до 2035 року. Держава працюватиме, підприємства підтримуватимуть активи, окремі технологічні компанії зростатимуть, але продуктивність, складність експорту і повернення працівників залишатимуться недостатніми. Ціна бездіяльності полягає у втраті часу, протягом якого інші країни вводять нові потужності та займають майбутні ринки.